Історична довідка
Село Троїцьке до 1934 року називалося Рикове. Така назва пішла від звіра, який жив у болоті поряд з селищем. Вперше згадується в першій половині 17 століття. Перші поселенці жили хуторами, а саме: хутір Самоквасів, хутір Уторецький, хутір Корніїв, хутір Попове, хутір Окопи. У селі разом з селянами проживали козаки, був козацький курінь. Село належало Новгород-Сіверській ратуші. Полковник Павло Полуботок і генеральний старшина віддали село Рикове бунчуковому товаришу Кутневському за службу.
З 1742 року село належало Олексію Григоровичу Розумовському, а потім його брату Кирилу Григоровичу Розумовському.
У квітні 1800 року Кирило Розумовський розділив свої маєтки між шістьма синами. Рикове отримав Григорій Кирилович Розумовський. Згодом, ймовірно ,змінюється власник села, тому, що у книзі « Историческое описание некоторых месностей Черниговской губернии», яка була видана у 1887 році , зазначається: « В настоящее время с. Риковь состовляет часть имения М.О.Судиенко, доставшемуся ему от отца».
Під час війни з французами в 1812 році із села Рикове було 10 добровольців.
З другої половини 19 століття зростає кількість мешканців. У 1866 році у селі було 122 двори, 999 жителів. Школи в селі не було, тому більшість населення в селі була не письменною.
У 1923 році було створено округи і волосні райони, Рикове стає центром волосного району.
Навесні 1930 року в селі було створено сільськогосподарську артіль «Рассвет». У 1931 році її переорганізували в колгосп, до якого ввійшло 300 родин односельців.
У 1934 році село Рикове було переіменоване на Кірове.
Під час Великої Вітчизняної війни в селі німецького гарнізону не було і порядок підтримували староста і поліцаї. Колгоспне майно було розділене між людьми. Але не зважаючи на важкі воєнні та повоєнні роки колгосп не лише відродився, а й став одним з найкращих господарств в районі.
У 60ті роки в селі є восьмирічна школа. В ній навчається 244 учні і працює 15 учителів. Є сільський клуб і бібліотека. При клубі працюють гуртки художньої самодіяльності. На території села є сільмаг, продмаг, книжковий магазин, а також поштове відділення.
1993 рік розпочався спад виробництва, зменшувалось майно, поголів’я худоби. Заробітна плата затримувалась, або не виплачувалась взагалі. Керівники змінювались один за одним і товариство було ліквідоване.
З другої половини 20 століття кількість мешканців села постійно зменшується. Молодь виїжджає із села у пошуках роботи. Скоротилась народжуваність, помітно зменшилась частка дітей та підлітків. У селі розміщені Кіровське лісництво, сільське споживче товариство, фельдшерський пункт, бібліотека, клуб, відділення зв’язку. Після ліквідації сільськогосподарського товариства, при сільській раді створене комунальне підприємство, яке забезпечує населення питною водою і надає інші послуги.
У 2008 році розпочалася газифікація села.
Є надія на краще, надія на те, що рідне село все ж таки відродиться і здобуде колишньої слави.
